У маленькому князівстві з лишком вистачає туристичних точок тяжіння – і природних, і історичних, і гурманських.
Куди не ходять поїзди і не літають літаки
Столиця князівства, Вадуц, – доволі розвинений туристичний центр, незважаючи на те, що є однією з небагатьох столиць світу, де немає ні аеропорту, ні вокзалу. Найближча залізнична станція розташовується за 2 км у місті Шан, де зупиняються здебільшого поїзди гілки Букс (Швейцарія) – Фельдкірх (Австрія). Натомість у Ліхтенштейні дуже добре розвинений автобусний рух, зокрема з містами інших країн Європи. Загалом доступність через суміжні регіони робить його привабливим напрямком для мандрівників. До князівства можна приїхати з Цюриха, найбільшого міста Швейцарії. Мальовничим гірським шосе – 108 км за півтори години.
Зі слуг у монархи
Ліхтенштейн – конституційна монархія, і князь відіграє важливу роль у політичному житті країни. Нині це Ханс-Адам II, який вступив на престол 1989 року. Він активно представляє князівство на міжнародній арені, підтримує різні благодійні та культурні ініціативи. Князь призначає голову уряду і санкціонує закони, ухвалені парламентом. Він також є головнокомандувачем збройних сил. Ба більше, на відміну від багатьох сучасних монархій, що мають тенденцію до поступового обмеження влади, Ханс-Адам 2003 року переміг на референдумі, спрямованому на розширення князівських повноважень. Водночас було ухвалено закон, що забороняє князю використовувати право вето в разі, якщо парламент ухвалить рішення змінити форму правління на республіканську. Цікаво, що з 2004 року як принц-регент фактично керує країною один із чотирьох дітей Ганса-Адама II – спадкоємний князь Алоїз.
Князі Ліхтенштейну – одна з найстаріших європейських династій, відома з XII століття. Упродовж століть вона набувала великих ділянок землі, головним чином у Моравії, Нижній Австрії, Сілезії та Штирії, хоча ці території перебували у володінні в інших, старших феодалів, переважно за різними лініями Габсбургів, яким ліхтенштейнські князі доводилися радниками. Оскільки династія не мала своєї території, вона не мала права на місце в рейхстазі Священної Римської імперії. Купивши в 1699 і 1712 роках у графів Вальдбург-Цайль-Гогенем невелике володіння Шелленберг і графство Вадуц, Ліхтенштейни обзавелися територіями безпосередньо в межах Священної Римської імперії, що дало їм змогу увійти до Імператорського сейму. 23 січня 1719 року імператор Карл VI ухвалив, що Вадуц і Шелленберг відтепер об’єднані та зведені в статус фюрстентума (князівства) під назвою “Ліхтенштейн” за заслуги “істинного слуги Антона Флоріана фон Ліхтенштейна”.
Сьогодні під управлінням банківської групи LGT, якою володіють Ліхтенштейни, перебуває $334 млрд. Це найбільша у світі структура з управління приватним капіталом, що перебуває у власності однієї сім’ї. Нещодавно LGT завершила купівлю бізнесу Abrdn Plc, яка управляє фондами у Великій Британії та Джерсі. Це вже четверта велика міжнародна угода LGT з 2021 року.
Вам буде цікаво: 6 маловідомих європейських туристичних напрямків на 2024 рік
Замок на горі
Візитною карткою Вадуца є однойменний замок. Він був побудований, судячи з усього, графами Верденбергами-Заргансами, у всякому разі, його перша згадка зустрічається в документі, що підтверджує перехід власності на замок від графа Рудольфа фон Верденберга-Зарганса до Ульріха фон Мачу. Донжон (головна вежа) замку, датований XII століттям, і споруди в його східній частині вважаються найстарішими в країні. Сім’я Ліхтенштейн отримала замок у власність після придбання графства Вадуц. 1938 року принц Франц Йосиф II став першим із правителів Ліхтенштейну, хто оселився в замку. Відтоді це офіційна резиденція князівської родини. На жаль, замок закритий для широкого доступу.
Точна кількість замків і палаців у володінні Ліхтенштейнів невідома, за офіційними даними, їх не менше 10. У деяких живуть члени князівської сім’ї, інші використовуються як музеї.
На центральній площі імені Пітера Кайзера виділяються кілька архітектурних домінант. По-перше, кафедральний собор Святого Флоріна, побудований 1873 року в неоготичному стилі австрійським архітектором Фрідріхом фон Шмідтом на місці середньовічного фундаменту. По-друге, нова і стара будівлі парламенту (ландтагу). Перша була побудована німецьким архітектором Гансйоргом Гюріцом у 2008-му. Це футуристична споруда з високим трикутним дахом. У дні відкритих дверей можна потрапити всередину і уявити, як тривають засідання. По сусідству розташована стара будівля, зведена між 1903 і 1905 роками, яка досі є резиденцією уряду. По-третє, на площі розташовані будівлі Державного архіву та Національного музею.
Центр міста рясніє цікавими і часом неоднозначними художніми композиціями. Здебільшого це статуї сучасних скульпторів. Одна з них, двометрова бронзова маска “африканського короля” німця Гюнтера Штіллінга, покликана ілюструвати всі тяготи, що випали на долю Чорного континенту.
У дворі Художньої галереї “відпочиває” дама роботи знаменитого колумбійця Фернандо Ботеро. Його техніку роботи називають фігуротивізмом – це перебільшено величезні людські постаті, які сам майстер, який пішов з життя цього року, називав “жирними”. Де їх тільки не можна побачити: в Маямі і Буенос-Айресі, на Єлисейських Полях Парижа і в Нью-Йорку, в Монако і Алмати. Ось і Ліхтенштейну “дісталося”.
Перед будівлею ратуші красуються “Три коні” Нага Арнольді. Це швейцарський скульптор-модерніст, роботи якого дуже впізнавані і носять сліди впливу Марино Маріні та Пабло Пікассо. Унікальний характер структури “зламаних” ділянок виливки тут різко контрастує зі структурою частково полірованих поверхонь, важливу роль відіграють світло і відображення.
Грати чи не грати
Прогулюючись набережною Рейну від Вадуца до сусіднього населеного пункту Трізен, можна натрапити на логотип Swarovski на будівлі адміністративно-індустріального вигляду. Тут розташований офіс Swarovski International Distribution AG, підрозділу всесвітньовідомого виробника кристалів, ювелірних прикрас, сувенірних фігурок, огранувальника синтетичних і природних дорогоцінних каменів. Swarovski – міжнародна компанія з оборотом 2,33 млрд євро, 25 000 співробітників і 2560 магазинами приблизно в 170 країнах світу. Представництво в Ліхтенштейні є одним з основних логістичних центрів, що управляє ланцюжками поставок роздрібної продукції. Тут вона фасується і звідси відправляється. Австрійське коріння компанії сягає 1895 року, коли засновник, інженер Даніель Сваровскі, переїхав у село Ваттенс зі своїм нещодавно винайденим верстатом для ограновування і полірування кришталевих ювелірних каменів. Кристали Сваровскі викликали інтерес покупців по всьому світу, включно з провідними кутюр’є Парижа. У 1960-х Swarovski зайшов до Ліхтенштейну, а в 1980-х купив тут землю, почав місцеве виробництво і став розвивати логістику.
Також у Тризені розташоване одне з кількох ліхтенштейнських казино, Admiral, повз яке, як водиться, складно пройти. Яскрава вивіска, блиск вогнів ігрових автоматів затьмарюють блиск кристалів Swarovski. На 40 тис. громадян у князівстві цілих шість казино, що робить цю мікродержаву “альпійським Лас-Вегасом”, приваблюючи любителів азартних ігор. У січні 2023 року група лобістів IG Volksmeinung (“Глас народу”), спеціально створена для боротьби із “засиллям казино”, ініціювала проведення референдуму проти гральних закладів, зібравши для цього необхідну кількість підписів. Активісти “Гласу народу” вважають, що індустрія азартних ігор псує імідж країни, над відновленням якого влада працювала багато років. (Ліхтенштейн перебував у чорному списку податкових притулків, поки понад 10 років тому уряд не почав пом’якшувати закон про банківську таємницю). Перед голосуванням Ханс-Адам II виступив проти заборони, як і уряд, заявивши, що гральний бізнес – важливе джерело доходу в казну. А заборона – це занадто радикальний захід для вирішення такої проблеми, як індивідуальна ігрова залежність. У підсумку на загальнонаціональному референдумі громадяни теж вирішили, що не варто відмовлятися від прибуткової індустрії.
Їжа та вино
Окремо варто згадати місцеві ресторани. Два заклади навіть удостоїлися потрапляння в гід Мішлен. Обидва розташовані у Вадуці, трохи на віддалі від історичного центру, що надає їм камерності та неповторної альпійської атмосфери. Ресторан Maree розташований на території не менш презентабельного, ніж він сам, Park Hotel Sonnenhof (двомісний номер зі сніданком – від $473 за ніч). Тут, милуючись краєвидом на замок Вадуца, Альпи та виноградники, можна скуштувати “суп із трюфелями” та “філе чорного хека” (риба, що поширена у східній частині Атлантичного океану, від Марокко до півдня Сенегалу). У другому закладі, Torkel, у сезон полювання можна поласувати найніжнішим м’ясом козулі та запити гарним білим вином із сортів місцевого винограду шардоне, мюллер-тургау або гевюрцтрамінер. Єдиний мінус – відсутність меню англійською мовою, що дивно.
Клімат на гірських схилах південного сходу Ліхтенштейну ідеально підходить для вирощування винограду. Також цьому сприяють вапняні ґрунти, гарячий сухий вітер влітку і в середньому 1500 сонячних годин на рік. Незважаючи на крихітні розміри країни, в Ліхтенштейні розташовуються більше сотні виноградників, які виробляють різноманітні червоні та білі вина. У князівстві прийняті європейські стандарти якості вина і міжнародна сертифікація АОС.
Історія виноградарства в регіоні налічує близько 2000 років. Найпершими виробниками вина тут були племена кельтів. Після падіння Римської імперії регіон перейшов у володіння племен алеманів, і виготовлення вина практично припинилося. Зі збільшенням ролі християнства в IV столітті місцеві ченці стали заохочувати створення нових виноградників. За часів Карла Великого (742-814) більшість поселень і монастирів уже мали власні виноградники. Відтоді культура виноградарства не зникала.
До речі, князівська сім’я Ліхтенштейнів, крім банківського сектору і нерухомості, займається й іншими видами бізнесу: сільськогосподарським, лісовим, енергетичним і, звісно, виноробним. Виноробством Ханс-Адам II керує особисто. Йому належать 4 га виноградників, де в середньому виробляють близько 10 тис. літрів вина на рік.
І все-таки гори
Але ми все-таки в гірській країні. Про те, як видертися на найвищу точку Ліхтенштейну, пояснювати не варто, тому що розвага ця досить небезпечна – потрібно сходити тільки з досвідченим гірським гідом. Проте гір навколо багато, щоправда, гірськолижний курорт тільки один. Автомобільна дорога до курорту Мальбун починається від Трізену і серпантином піднімається в найближчу гірську частину – Трізенберг. Тут уже відчувається справжній альпійський колорит. Далі – через тунель до містечка Штег, місцева бігова лижня якого вважається однією з наймальовничіших. Лише 15 км від Вадуца – і ми вже на висоті 1600 м у Мальбуні. Шале, готелі, ресторани – всього цього тут вдосталь.
Курорт ідеально підходить для відпочинку всією сім’єю. За продумане ставлення до різноманітних потреб сімейного відпочинку Мальбун був удостоєний нагороди Швейцарської ради з туризму. Майже всі старі підйомники було замінено на нові, найкращий з яких – сучасний крісельний підйомник на шість осіб із підігрівом сидінь і чудовим пропускним спроможностями. Для забезпечення якісного покриття на курорті встановлено снігові гармати. Загальна протяжність лижних трас становить 23 км і включає траси як для початківців, так і для досвідчених лижників. Любителі екстремального відпочинку можуть насолодитися фрістайлом у сніжному парку розваг. Для походів у гори Мальбун також є ідеальною відправною точкою. Але, якщо ви недостатньо досвідчені, краще наймати місцевого гіда, який вам ще багато цікавого розповість.