Коли привабливі люди збираються разом, вони починають мати ще кращий вигляд, ніж насправді!
Виходить, кожна з дівчат на фото підсилює красу інших. І інші дівчата стають красивішими. Ефект передається і збільшується!
Уперше це було виявлено у 2014 році якраз за допомогою аналізу відгуку на чирлідерш, чому й отримало відповідну назву. (Хоча, кумедний факт, уперше про це жартома помітили герої серіалу “Як я зустрів вашу маму” у 2008, передбачивши відкриття).
🎀💫 У 92% випадків дівчата в групі сприймалися, як більш красиві, ніж окремо. Причому, така оцінка була дана навіть дівчатам, які зовні поступалися найкрасивішим у групі.
Результати були особливо вражаючими, коли був контраст. Учені виявили, що ефект чирлідерки працює ще сильніше, якщо того, хто дивиться, просять оцінити красивішу дівчину.
Психологи з Каліфорнійського університету Дрю Вокер і Едвард Вул виявили такі закономірності:
- люди в групі мають привабливіший вигляд, ніж окремо. Оскільки середньостатистична для групи зовнішність розпізнається мозком, як більш красива”.
- Люди, які мають нижчий за середній вигляд у групі, сприймаються, як середні. Це відбувається тому, що індивідуальні риси облич стираються і підлаштовуються під загальну для групи зовнішність;
- Середньостатистичні люди ідентифікуються, як привабливі.
- Максимальний ефект у тих, хто за зовнішністю вищий за середній.
Говорячи словами комп’ютерних ігор, кожна людина в групі виглядає на рівень вище, ніж зазвичай.
Тож бути “некрасивою подругою” в парі теж може бути цілком вигідно! Згідно з відомим стереотипом, “некрасиву подругу” беруть для контрасту, щоб підкреслити витончені правильні риси красивої подруги. Але при цьому, “некрасива подруга” сама по собі починає сприйматися привабливішою, нічого спеціально для цього не зробивши!
Воістину, краса в очах того, хто дивиться!
Це відображає особливість людського мислення. Мозок автоматично все систематизує. І, в даному випадку, усереднює, приводить до якогось середнього образу. І цей усереднений образ мозок трактує, як красивий.
Мав рацію Іммануїл Кант, коли говорив, що безпосередньо мозок істину в навколишніх предметах не бачить. А сприймає їх через внутрішні вбудовані форми. Тому все навколо – це “речі в собі”, до кінця ми не знаємо які вони насправді.
На наш погляд, це вкрай цікавий психосоціальний ефект, який нам ще належить до кінця коли-небудь осмислити!