Спочатку конкуренти називали її “солониною з капустою”.
Columbia Pictures одна зі студій, яка була в розквіті в “золотий вік” Голлівуду, і має багату і цікаву історію. Спочатку компанії довелося нелегко, але вона вижила, чого ніхто не очікував, включно з її керівництвом.
У 1910-ті роки невелика кількість американських кінокомпаній почали формувати монополію в цій галузі США. До цієї групи входила і Columbia Pictures, вона допомогла створити систему, за допомогою якої можна виробляти, розповсюджувати і представляти популярні повнометражні фільми. Домінуючою кінокомпанією у світі на той час була Paramount Pictures
1920 року Джейкоб Кон, який працював на Карла Леммле в кіностудії Universal, пішов звідти для того, щоб заснувати власну компанію. До нього приєдналися тодішній виконавчий секретар Леммле Джо Брандт і його молодший брат Джекоба – Гаррі. Разом вони заснували CBC Films Corporation, яка спочатку займалася дистрибуцією короткометражних фільмів, але незабаром вони захотіли зайнятися повнометражними фільмами. Ніхто не сприйняв це всерйоз. Конкуренти називали CBC Films “солониною і капустою”. Прагнучи створити більш позитивну репутацію, назву компанії було змінено на Columbia Pictures. Але один лише ребрендинг ніяк не вплинув на імідж кіностудії. Засновники вирішили, що їм потрібно володіти власним простором для зйомок. Тоді Columbia купила Sunset Gower Studios у районі Лос-Анджелеса під назвою Poverty Row. Купівля змінила імідж студії з “солонини і капусти” на “зону бідності” через те, що тепер вона розташовувалася в тому ж районі, що й студії-одноденки. Однак для Columbia Pictures це було просуванням, оскільки тепер у неї було 3 невеликих звукових сцени, які можна було змінювати.
Спочатку Columbia Pictures дотримувалася галузевої моделі лідерства. Джо Брандт був президентом, Джек Кон – віцепрезидентом із продажів, а Гаррі Кон – віцепрезидентом і генеральним директором із виробництва.
Хоча інші студії теж починали з виробництва в Голлівуді та кінодистрибуції в Нью-Йорку, Columbia єдина залишалася вірною цій парадигмі протягом усього свого існування. Джек Кон взяв на себе всю бухгалтерію і важку роботу з розповсюдження в Нью-Йорку. Оскільки в Columbia не було власних мереж кінотеатрів, Джеку довелося чекати.
Один із перших фільмів кіностудії – “Меррі з фільмів”, 1923 рік
Однак, були серед засновників і конфлікти. Гаррі звинуватив Джека в тому, що він нічого не знає про мистецтво створення фільмів, а той звинуватив Гаррі в тому, що він нічого не знає про бізнес. З них двох Гаррі турбувала ворожнеча набагато більше, ніж Джека. Гаррі завжди хотів повного контролю, хоча б у Голлівуді, але йому доводилося консультуватися з Нью-Йорком з питань маркетингу, розповсюдження і часто навіть кастингу. Джо Брандт, здебільшого мовчазний президент, не міг жити з постійними конфліктами брата і пішов у відставку 1932 року. Гаррі, який ніколи не був задоволений тим, що був тільки главою виробництва, хотів більшого. Він був людиною з непростим характером. Зростав його статус, вплив і водночас зростала його слава найбезпардоннішого продюсера Голлівуду. Багато в чому хамство продюсера було навмисним і прорахованим, Кон таким чином перевіряв, чи придатні його співробітники для роботи в шоу-бізнесі, де для виживання потрібні товста шкіра та міцні нерви. Кон вважав, що той, хто по-справжньому вірить у бізнес-проект, битиметься за нього зубами і кігтями. Дехто не витримував такого поводження, і Кон часом втрачав цінних співробітників. Наприклад, талановитого молодого мультиплікатора Волт Дісней. Однак багато з тих, хто вистояв під натиском Гаррі і навчився тримати удар, ставилися до нього з повагою, як і він до них. Кон, наприклад, не звільнив свого продюсера короткометражок Джула Вайта навіть після того, як усі великі кіностудії закрили виробництво коротких сюжетів.
Після звільнення Брандта Гаррі викупив його акції і обійняв посаду президента і керівника виробництва. Джек Кон став виконавчим віце-президентом і обіймав цю посаду до кінця свого життя. Чвари між братами Кон виявилися творчими і прибутковими, а також слугували системою стримувань і противаг. Гаррі, який справді мав здібності до бізнесу, хоча Джек ніколи б цього не визнав, дуже скрупульозно ставився до виробничих витрат і бюджетів, і цей факт допоміг їм пережити Велику депресію. Тоді як студіям “великої п’ятірки” доводилося стикатися з падінням відвідуваності своїх кінотеатрів, Columbia Pictures могла зосередитися на поліпшенні свого продукту якомога дешевше.
Columbia Pictures випустила дуже мало фільмів, що вимагають ретельно продуманих декорацій або великого акторського складу, таких як костюмовані драми або великі мюзикли. Замість цього вона досягла успіху в комедіях і фільмах-нуар. Вона також застосувала нову тактику, яку не використовують інші студії. Наприклад, обмежила режисерів одним дублем для друку, підписала дуже мало довгострокових контрактів з тими, хто натомість боровся за 2-3 зобов’язання зі створення картини або запозичення зірок з інших студій.
Справжній успіх прийшов до Columbia разом із режисером Френком Капрою наприкінці 1920-х. Хоча й до цього кіностудія заробила чимало грошей на бюджетних вестернах категорії “Б”, у яких знімалися в різні роки Тім МакКой, Бак Джонс, Кен Мейнард, і на кіносеріалах, найзнаменитіші з яких – “Бетмен” і “Террі та пірати”. Ці проекти, а також деякі особливо вдалі художні фільми, наприклад, “Блонді” і “Самотній Вовк”, допомогли студії вижити в роки Великої депресії.
З приходом Френка Капри у компанії почалася нова епоха. По-перше, він узяв участь у створенні найдовготривалішого комедійного проєкту – серіалу з важкою назвою Three Stooges, що важко перекласти – щось на кшталт “Троє на підхваті”. З 1934 по 1959 роки Капра зняв 190 серій Three Stooges, але в історію кіноіндустрії він увійшов завдяки фільму It Happened One Night 1934-го року з Кларком Гейблом і Клодетт Кольбер.
Афіша фільму “Це сталося вночі”, 1934 рік
А Columbia, користуючись успіхом, зайняла, нарешті, давно належне їй респектабельне місце серед інших великих голлівудських кіностудій. Фільм отримав одразу п’ять “Оскарів” у номінаціях “Найкращий фільм”, “Найкращий режисер”, “Найкращий актор”, “Найкраща актриса” і “Найкращий сценарій”. Цей рекорд тримався майже сорок років і повторити його змогли тільки фільми “Пролітаючи над гніздом зозулі” (1976 рік) і “Мовчання ягнят” (1992 рік).
З Клодетт Кольбер, яка грала головну роль у фільмі, Кон торгувався запекло і навіть залучив до перемовин Френка Капру і сценариста Роберта Ріскіна, щоб вони вмовили її погодитися на зйомки. Але Клодетт виявилася дівчиною з характером і замість запропонованих спочатку 25 тис. доларів вибила для себе 50 тис. доларів, плюс письмову обіцянку закінчити зйомки не пізніше 23 грудня, щоб встигнути відсвяткувати Різдво з друзями в Сонячній Долині, в Каліфорнії.
У той час для зірок екрану робота в Columbia була несолодкою. Там працювали ті, хто ще не досяг зоряного рейтингу, або ті, хто вже зійшов з дистанції і був змушений погоджуватися на мало привабливі з фінансової точки зору пропозиції Кона. Багатьох знаменитих акторів кіностудії “позичали” одна одній для конкретних проєктів. В MGM все робилося з розмахом, це була шикарна, дорога студія – втілення блискучого Голлівуду 1930-1940-х років. Витратити на фільм мільйон доларів для MGM було звичною справою, тоді як Гаррі Кон ледь-ледь наважився вкласти в проєкт 325 тисяч – його особистий рекорд. Однак це призвело до того, що Columbia Pictures стала однією з двох студій – першою була MGM – яка отримала прибуток на початку 1930-х років у понад 500 тис. доларів.
На церемонії вручення премії “Оскар” 1935-го року Columbia Pictures отримала загалом 7 статуеток. Людиною, яка зробила найбільший внесок в успіх кіностудії став видатний режисер Френк Капра, він працював на ній з 1927 до 1939 року. Протягом 1930-х років престиж Columbia Pictures продовжував зростати, здебільшого завдяки якраз співпраці з Френком.
Перший серіал Columbia – “Тінь”, 1940 рік.
Після Другої світової війни почався період зрілості кіностудії. В її “арсеналі” були такі зірки, як Ріта Гейворт, Гленн Форд, Джуді Голлідей, Джек Леммон, Барбара Гейл, Кім Новак та інші. У 1950-х роках, коли слава більших студій вже хилилася до заходу, Columbia, навпаки, набирала обертів, випускаючи по 40 кінокартин на рік і залучаючи глядачів у кінотеатри. У ці роки вона знімала багато фільмів для дорослих, які порушували табу і викликали інтерес аудиторії. Гаррі Кон, неодноразово засуджуваний за грубість і скупість, помер 1958 року. І всі погодилися, що, незважаючи на свої недоліки, він таки розкрутив Columbia як треба. Студія процвітала.
У 1960 роки у Columbia Pictures з’явилися проблеми через її ретроградну політику. Кіностудія витрачала великі гроші на “стародавнє” кіно на кшталт A Man For All Seasons та Oliver. Наприкінці 1960-х це привело студію на межу банкрутства. Навіть нерухомість на Гоуер-стріт довелося продати. Тоді-то і почалася низка об’єднань і поглинань. У грудні 1968 року Screen Gems об’єдналася з Columbia Pictures Corporation і стала частиною нещодавно створеної Columbia Pictures Industries, Inc.
У 1973 році Allen & Co купила частку в Columbia Pictures Industries. Через 10 років Columbia Pictures придбала 81% акцій The Walter Reade Organization, якій належало 11 кінотеатрів, а решту 19% вона придбала 1985 року.
У середині 1970-х було створено СП з Warner Brosers, яке заодно займалося дистрибуцією картин EMI Films і Cannon Films. Потім Ворнери “розійшлися” з Columbia і вона об’єдналася з Walt Disney Pictures.
1982-го обидві компанії купила Coca-Cola і одразу почала наводити свої порядки: заборонила фільми для дорослих і змусила знімати сімейне кіно і телесеріали. Справи налагодилися, і було засновано ще одну кінокомпанію Tri-Star Pictures – спільне підприємство з телеканалами HBO і CBS. У травні того ж року Columbia Pictures придбала Spelling-Goldberg Productions за понад 40 млн доларів.
Sony купила Columbia за 3,4 млрд доларів у 1989 році. У ту пору кілька японських фірм активно скуповували американську власність. Першим же своїм декретом Sony сильно здивувала голлівудську громадськість: керувати кіностудією було доручено двом доволі сумнівним продюсерам Петеру Губеру і Йону Петерсу. Така кадрова політика мала дивний вигляд, тим паче що Губер і Петерс незадовго до цього підписали тривалий контракт із “Ворнер Бразерс”. Щоб зняти з них зобов’язання за цим договором, “Соні” довелося виплатити кілька сотень мільйонів готівкою, відступитися від своєї частки в Columbia House Records Club і викупити у “Ворнер Бразерс” студії Culver City (колись розкішні павільйони MGM, які Ворнери отримали в рахунок несплати боргу від Lorimar). Sony витратила ще 100 млн доларів на переобладнання студій і перейменувала їх на Sony Pictures Studios.
Поступово інвесторів, учасників, партнерів і співвласників у Columbia ставало дедалі більше, а справи йшли все повільніше. У 1986 році студію очолив британський продюсер Девід Паттнем, який вирізнявся суворим європейським смаком до кіно і не випустив жодного блокбастера. Незабаром його звільнили. Губер і Петерс хоча і зробили кілька вдалих картин, але більше нашкодили кіностудії і їх звільнили.
“Подвійний удар”, 1991 рік
На початку 1990-х Columbia запросила колишнього виконавчого директора Warner Bros. Марка Кантона. Але і він не досяг великого успіху. У 1996 році директором Columbia Pictures стала Емі Паскаль, під її керівництвом фінансове становище компанії почало стрімко поліпшуватися.
“Дракула Брема Стокера”, 1992 рік
“День бабака”, 1993 рік
Спочатку Паскаль реанімувала заморожений проект Columbia Pictures із запуску франшизи про Джеймса Бонда. У студії були права на екранізацію “Казино Рояль”. MGM і Danjaq – власники франшизи – подали в суд на Sony. Суперечку вдалося вирішити в досудовому порядку. Sony відмовилася від одноосібних прав на франшизу про Джеймса Бонда, а MGM у відповідь відмовилася від прав на франшизу “Людина-павук”. Так Sony і Columbia Pictures отримали у своє розпорядження найприбутковішу у своїй історії кінофраншизу “Людина-павук”. Емі Паскаль 1999 року залишила посаду директора, але залишилася головою Columbia Pictures, беручи активну участь у її діяльності.
“Патріот”, 2000 рік
На початку 2000-х Columbia Pictures стала найприбутковішою компанією кіноіндустрії серед “великої п’ятірки”. Лише Warner Bros. вдалося наздогнати її за прибутковістю у 2009 році. У 2010 студія продовжила свій успішний шлях.
“Людина-павук”, 2002 рік
Sony регулярно звітує про рекордний прибуток, завдяки дочірній Columbia Pictures, залишаючись у складі “великої п’ятірки” Голлівуду. Одними з найприбутковіших проєктів для студії стали: “Нова Людина-павук” (2012), “Люди в чорному 3” (2012), “Інший світ: Пробудження” (2012), “Обитель зла: Відплата” (2012), “Монстри на канікулах” (2012) та інші.
“Люди в чорному 3”, 2012 рік
“Готель Трансільванія: Трансформація”, 2022 рік
Розповімо про те, як з’явився і змінювався логотип кінокомпанії. Перший варіант заставки мало нагадував знайому нам жінку зі смолоскипом. На логотипі була намальована дівчина зі щитом і оливковою гілкою, яка більше нагадувала солдата стародавнього Риму. У 1928 році оливкову гілку замінили факелом, тогу розфарбували в кольори національного прапора США і помістили назву кіностудії на задній план. У 1981-му знову відбулися зміни: збільшилося сяйво факела, змінився шрифт назви студії, з’явилося більше яскравих кольорів на задньому фоні заставки.
У 1992 році логотип кіностудії Columbia Pictures набув остаточного вигляду. Фотограф Майкл Діас не став користуватися послугами професійних моделей, а вибрав для зйомок дівчини зі смолоскипом свою знайому на ім’я Дженні Джозеф. Основні зйомки проходили у квартирі Діаса, яку він за короткий час перетворив на фотостудію. Він одягнув Дженні у звичайне простирадло, дав їй у руку настільну лампу і розпочав зйомку, яка тривала кілька годин. А потім отримані фотографії обробили. Так з’явився всім відомий логотип Columbia Pictures.