«Щедрик» – одна з найвідоміших пісень ХХ століття, яка знайшла своє місце в серцях мільйонів. Над мелодією її автор працював майже два десятиліття, створивши п’ять аранжувань. Уперше композиція пролунала в Києві 1916 року, а вже 5 жовтня 1922-го – в знаменитому концертному залі Карнегі-хол у Нью-Йорку. Згодом з’явився англійський переклад, і пісня стала відомою в США як «Колядка дзвонів». Сьогодні «Щедрик» звучить десятками мов у різних куточках світу.
Народження ідеї
Ідея створення капели народилася спонтанно. 1 січня 1919 року в Молодому театрі на Прорізній відбувся вечір на честь Миколи Вороного. Серед присутніх були Симон Петлюра, Лесь Курбас і Володимир Винниченко. Виступ київського хору так вразив Петлюру, що він наступного дня наказав створити національну капелу, заявивши: «А то розстріляю!»
Капела мала представляти Україну на Паризькій мирній конференції. Це була ідея музичної дипломатії: через пісні донести світові про українську культуру, історію й традиції.
Складні часи
Капелу очолив Олександр Кошиць – відомий київський диригент. Під його керівництвом обрали сто учасників, які вирушили в закордонне турне. Але цей шлях був нелегким. Під час евакуації з Києва через наступ більшовиків артисти стикнулися з морозами, голодом і виснаженням. Врешті вони дісталися Кам’янця-Подільського, де почали підготовку до концертів.
Європейський тріумф
У травні 1919 року капела прибула до Праги. Попри скептичне ставлення, українські артисти вразили публіку. Особливий успіх мала пісня «Щедрик», яка стала окрасою репертуару. Відень і Париж також зустріли українців оваціями, а критики писали про магічний вплив української музики.
Хоча місія капели в Парижі запізнилася – Україну вже поділили між сусідами – музика стала символом незламності та культурної ідентичності.
InfoSvit